Композитор Микола Леонтович: “Прилетіла ластівонька…”

Пам’ятаю, як я була вражена, коли в американському фільмі «Сам удома» в сцені, коли маленький Кевін заходить до храму, раптом почула знайому мелодію. Спочатку здалося, що помилилася, аж ні! «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка», – проносилося в думках. Пізніше я дізналася, що таки справді, знайома нам з дитинства мелодія відома в усьому світі під назвою «Різдвяна пісня».

Автор мелодії, український композитор Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Селевинцях Брацлавського повіту Подільської губернії в сім’ї сільського священика. Батько Леонтовича Дмитро Феофанович був музично обдарованою людиною, грав на віолончелі, скрипці, гітарі, певний час керував хором семінаристів. Мати також мала чудовий голос і любила співати, особливо народні пісні. Співаками та музиками стали і дві сестри Леонтовича – Марія та Олена – і його брат Олександр.
За сімейною традицією Микола теж мав стати священиком. Десятирічним він вступив до Немирівської гімназії, але через рік батьки перевели його до Шаргородського початкового духовного училища. Пізніше в Кам’янець-Подільській духовній семінарії він навчиться грати на скрипці, фортепіано, деяких духових інструментах, стане регентом хору семінаристів, почне писати свої перші духовні твори. У той самий час Леонтович захопився обробками народних пісень – за життя композитора вийшли друком дві збірки обробок пісень Поділля.
По завершенні в 1899 році навчання в семінарії Леонтович відмовився від духовного сану і кілька років працював викладачем співу, арифметики та географії у Чуківській двокласній школі. 1902 року він переїздить до Вінниці, де влаштовується викладачем церковно-учительської школи, а за два роки переводиться на Донбас – учителем у залізничній школі на станції Гришине. Скрізь, де він з’являється, починають створюватися хори, оркестри, активно входять у побут людей обробки народних пісень, що відразу впадає в око царській «охранці». 1905 року, після того, як Леонтович із хором робітників виступав на мітингах проти російського самодержавства, він змушений був повернутися на Поділля, де почав працювати вчителем музики і співів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. Перегодом тут, у Тульчині, Леонтович познайомиться із Кирилом Стеценком, і ця дружба стане для обох світлим вогником щирості і творчого взаємозахоплення на все життя. Саме Стеценкові першому покаже Леонтович ноти обробки славнозвісного «Щедрика». Після виконання щедрівки хором Київського університету в 1916 році мелодія здобуває широку популярність, а її автор входить до кола міської музичної еліти.
Українська революція 1917-1920 років ще більше додає енергії та снаги. Разом із Кирилом Стеценком, Яковом Степовим, Олександром Кошицем Леонтович поринає у вир бурхливого культурного й громадського життя. Саме в цей час їхніми зусиллями були засновані державні хори: Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця, капела «Думка» (Державна Українська Мандрівна Капела) під проводом Кирила Стеценка; широко розгортається діяльність Музично-Театрального Інституту імені Лисенка; активізується концертна, видавнича й музично-просвiтницька діяльність – усе це поклало початок нового етапу розвитку національної музичної культури.
На жаль, то тривало недовго. Починаючи з 20-х років, ЧК організовує полювання на окремих представників української інтеліґенції, намагаючись подати їхні смерті як нещасні випадки. Одним із перших у «чорний список» потрапив і Леонтович. Він відчував, що за ним стежать агенти спецслужби, тому останні дні часто міняв місця проживання. Наприкінці січня 1921 року він завітав до свого батька в село Марківку Гайсинського повіту, щоб перечекати лиху годину. 22 січня увечері в дім постукали, і невідомий, показавши посвідчення оперуповноваженого Вінницького ЧК, напросився на ніч. А на світанку пролунав постріл. Батько, кинувшись у кімнату, де ночували син та приїжджий, побачив смертельно пораненого Миколу i… вбивцю, котрий вискочив у розчинене вікно. Композитор помер по дорозі до лікарні…
Таємниця смерті Миколи Леонтовича трималася довго. Лише нещодавно у Вінницькому архіві розшукався рапорт начальнику Гайсинської міліції про те, що «в ніч на 23 січня агент повітового ЧК Грищенко пострілом із гвинтівки вбив сина священика села Марківки Кубличської волості Миколу Леонтовича 43-х років, у якого Грищенко ночував, і 26-го січня Грищенко, що переховувався в місті Теплику, при переслідуванні його чинами міліції пострілом з гвинтівки поранив у живіт міліціонера Твердохліба». Убивцю так і «не знайшли», що було дуже дивним у часи, коли селяни сиділи без паспортів і поява незнайомої людини в населеному пункті одразу викликала інтерес відповідних органів.
Смерть Леонтовича приголомшила Київ. 1 лютого група митців, професори та студентство вшанували пам’ять Леонтовича концертом із його творів. А після концерту прийняли рішення утворити Комiтет пам’ятi Леонтовича, до якого увійшло чимало провідних діячів українського відродження. Більшість із них теж не пережила лихоліття 30-х: хто загинув на Соловках, як Курбас, хто, як Тичина, зламався духом, хто, як Єфремов, до кінця життя лишився на еміґрації. А саме товариство в 1928 році було ліквідовано – «за буржуазно-націоналістичний напрям роботи».
Тим часом «Щедрик» полинув світами. Його рознесли співаки Першої мандрівної капели під орудою Олександра Кошиця, які так і не повернулися із закордонних гастролей до підбільшовицької України, де все менше лишалося українського. І нині в усьому світі Різдво супроводжує знайома всім мелодія: «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка» – безцінний дар українського композитора світового масштабу.

Наталка Позняк-Хоменко