Сині очі землі: опис озера Солонча між селами Шидлівці та Вікторівка

Озеро Солонча розкинулося у басейні річки Збруч біля сіл Шидлівці і Вікторівка, що на Чемеровеччині. Зовні воно схоже на ставок середніх розмірів, площею 15 гектарів і глибиною до трьох метрів. Живиться підземними та поверхневими водами. Стікає у річку Збруч. На значній площі заросло. Саме його назва вказує, що вода у ньому дещо мінералізована солонувата. Водиться у цій водоймі різна риба: коропи, окуні, лини, карасі, а в заростях очерету знаходить притулок водоплавна птиця.

Здавна поширена легенда про підземний зв’язок озера Солонча з водоймою Берків ставок, який знаходиться на відстані більше 10 кілометрів поблизу Кугаєвець. Кажуть, що колись завзяті рибалки запустили в озеро Солонча міченого величезного коропа. І яке було їх здивування, коли той же короп попався в сітку в Берковому ставку.

Солонча – чудове місце відпочинку. Навіть новачки звідси приходять з уловом. Тут потрапляють на гачок такі великі окуні, яких нема в жодній водоймі району. А ще водяться червоні карасі, яких ніде не побачиш. Ще одне диво озера – плаваючий острів, що посередині, вкритий лозиною і хащею. Довгий час острів стояв посередині. Але під час бурі 5-6 вересня 1992 року острів вперся у правий берег. Можна тільки дивуватися, яку потрібно мати силу стихії, щоб зрушити з місця таку громаду.

Невеличкі озерця на мочаристих западинах зустрічаються в інших місцях. Озеро-блюдце площею в 3,4 гектара є в 300 метрах на схід від села Хропотова цього ж Чемеровецького району. Приблизно в 1 кілометрі на схід від села Курилівка Волочиського району, праворуч від дороги, розміщена група із шести невеличких водойм загальною площею понад 3 гектари. Береги місцями заболочені, заросли водною рослинністю. Найбільше із них нижнє озеро має довжину 150 метрів, ширину 100 метрів, а площу 1,4 гектара. А в районі села Ялинівка Летичівського району знаходиться п?ять водойм. Причому, площа двох із них досягає 2,5 і 2,6 гектара, решта-менше одного. Крім риби, в заростях знаходять притулок водоплавні птахи і звірі.

Про те якими були наші озера сотні, тисячі, а то й більше років, можна знайти відомості ще в античних авторів. Коли подільська річка Південний Буг мала назву Гіраніс, а українські землі звалися землями Скіфії, тут, біля витоку трьох річок Бугу, Збруча і Случі, гуляли на безмежних просторах табуни білих диких коней. Паслися посеред степової ковили, пили воду з озера Матір Гіраніса. Таку реальну картину змальовує давньогрецький історик і мандрівник Геродот у своїй четвертій книзі знаменитої “Історії”: “Ріка Гіраніс бере початок у Скіфії. Витікає вона з великого озера, білі коні. Ріка Гіраніс по виходу з озера лише короткий час – п?ять днів шляху – залишається прісною, а затим, на чотири днів плавання, аж до самого моря, вода її робиться гірко-солоною.”

Через дві з лишнім тисячі років відомий подільський історик і етнограф М. Симашкевич в одному із своїх краєзнавчих нарисів занотував: “Озеро, про яке говорив Геродот, справедливо носить назву “Матір Гіраніса”. Озеро існує і до нашого часу, хоча його тепер не можна назвати великим: воно на північно-західному кордоні Подільської і Волинської губернії, поблизу с.Черняви”.

Інші озера області переважно антропогенні. На утворенні їх позначилася господарська діяльність людини. На річці Случ лежить одна з найбільших водойм області – Кузминське озеро або водосховище з великим дзеркалом води – 798 гектарів. Довжина 7 кілометрів, ширина – від 300 метрів до 3 кілометрів. Середні глибини – 1,5-2 метри, найбільша – понад 3 метри. Містить близько 13,5 мільйона кубометрів води. Озеро – одне з найбільших в області за запасами риби. Тут водяться коропи, окуні, соми, лящі, карасі, судаки.

З інших антропогенних озер можна відзначити Моломолицьке, Опастовецьке, Новоставське. Останнє протічне на річці Бужок поблизу Меджибожа. Тут розводять цінні породи риб і водоплавної птиці. Свою назву дістало від системи ставків на річці, які були згодом з’єднані в одне велике водоймище. Із Меджибожем і озером зв’язано багато історичних подій. Так, у червні 1649 року тут відбувся запеклий бій між польським військом і козацькими полками Данила Нечая. Меджибізька фортеця перейшла до рук козаків.

Всі озера Хмельниччини, великі і малі, з назвами і безіменні-голубе намисто подільського краю. А тому всі вони потребують до себе великої уваги і охорони. Без них природа просто збідніє. Вони – живі свідки давнини. Адже на відміну від ставків і водосховищ озера існують сотні , а то й тисячі років. Особливо слід звернути погляд на Святе озеро. Воно постійно засмічується, а тому без надійної охорони може загинути. Просто не можна допустити, щоб зникла з лиця землі унікальна голуба перлина Поділля.