Гіркі рядки однієї долі. Донька поета Володимира Свідзінського: вижила, щоб зберегти творчу спадщину батька

Мирослава Свідзінська, донька видатного українського поета Володимира Свідзінського. Вона відійшла, згасла зовсім недавно, достоту немов свічка, що догоріла. Її заслуга перед літературою неоціненна: вона зберегла недруковану за життя спадщину поета від зникнення в небутті. Він і сподівався на це: на одному з уже легендарних своїх зошитів-автографів незадовго до загибелі написав: «Поезії 1937—1940 рр. Без права передачі з рук М.В.Свідзінської. Для друку — переписати. (По дорученню автора) 1941».

Ця історія, напевно, вражатиме завжди: з нелюдською жорстокістю було знищено самого поета, — проте вірші його вціліли, пережили роки й десятиліття навмисного забуття. Це заслуга маленького кола завзятих шанувальників поета, а насамперед — його доньки. Тендітна, беззахисна й безталанна, вона виявила цю здатність оберігати довірений їй скарб — батькову творчість. І за яких умов, за якого життя! Та ось це життя добігло кінця, — а наче ніхто й не помітив… Read more

За днем поривним… Другий Кам’янець-Подільський період у житті Володимира Свідзінського (1918—1925 рр.)

Створюючи повну біографію Володимира Свідзінського, дослідник, передусім, повинен визначитися з питанням про її параметри, про стрижневу суть особистості поета.

Важливо також визначитись з межею морального вибору: з однієї сторони, не створити ікони, символу, за яким не проглядатимуть риси живої людини, з іншої — не замкнутись на дрібних вчинках, ба, навіть помилках, що є у житті кожної людини. Крім загального кодексу добра, сформульованого у Божих заповідях, є ще й просте добро людських сердець, а вони не завжди співпадають. Особливо яскравими відмінності стають, коли прикладом слугує доля людини, яка змушена була пройти через дві війни та дві революції, голод та репресії, знущання інтелектуальне та моральне. Такою й була доля В. Свідзінського. Read more